Короткий словник літературознавчих термінів

                                       На допомогу ЗНО і не тільки

Алегорія – іншомовлення, двоплановість художнього зображення, коли під одним образом вгадується інший, подібний до нього певними рисами. Наприклад, образи у байки Г. Сковороди «Бджола та Шершень» : Бджола – символ мудрої людини, яка у природженому ділі трудиться, Шершень – образ людей, котрі живуть крадіжкою чужого.

Амфібрахій – трискладовий віршовий розмір із наголосом на останньому складі (ǀᴗᴗ–́ǀ).

Анапест – трискладовий віршовий розмір із наголосом на другому складі (ǀᴗ–́ᴗǀ).

Анафора – єдино початок у рядках вірша. Анафорою може бути слово, кілька слів або речення. Наприклад, спонукальна анафора вірші В.Сосюри «Любіть Україну».

Антитеза – підкреслене протиставлення явищ, понять, думок, почуттів. На антитезі побудована поезія Лесі Українки «Contra spem spero!».

Байка – невелике, переважно віршоване оповідання повчального змісту, героями якого є люди, тварини, тварини, рослини та предмети. Наприклад, у байках «Бджола та Шершень», «Собака й Вовк» Г. Сковороди діють комахи і тварини.

Балада – невеликий ліро-епічний твір казково-фантастичного, легендарно-історичного чи героїчного змісту з драматично напруженим сюжетом. Наприклад, українська народна балада «Бондарівна». Реформував жанр І.Драч – «Балада про соняшник».  

Бурлеск – жанр гумористичної поезії, комічний ефект у якій досягається тим, що героїчний зміст викладається навмисно вульгарно, грубо, знижено або ж, навпаки, про «низьке» говориться піднесено, урочисто.

Гіпербола – художній засіб (троп), який полягає в надмірному перебільшенні ознак предмета, явища, дії або властивостей людини.

Гумор – різновид комічного, відображення смішного в життєвих ситуаціях і людських характерах; доброзичливий сміх.

Гумореска – невеликий віршований, прозовий чи драматичний твір з комічним сюжетом, відмінний від сатиричного твору легкою, жартівливою тональністю.

Дактиль – трискладовий віршовий розмір із наголосом на першому складі (ǀ–́ ᴗᴗǀ).

Дума – великий пісенно-розповідний твір переважно героїчного змісту, який виконується речитативом у супроводі бандури, кобзи чи ліри.

Експресіонізм – літературно-мистецький напрям, для якого характерні посилена увага до внутрішнього світу людини, наголошення на авторському світосприйнятті, нервова збудженість та фрагментарність оповіді, застосування символів, гротеску, поєднання протилежного тощо.

Епітет – художнє означення, за допомогою якого підкреслено якусь суттєву ознаку явища, предмета, події й виражено ставлення автора до зображувального.

Епітет постійний – це епітет, який у народнопісенних текстах вживається лише з певним іменником : вороний кінь, зелена діброва.

Зав’язка – елемент сюжету, який розпочинає основний конфлікт, зіткнення антиподів.

Ідея – основна думка твору, його пафосно-емоційний стрижень, ядро задуму автора.

Інверсія – непрямий порядок слів, який полягає у свідомому порушенні розташування підмета і присудка, означення і означу вального слова з метою увиразнення змісту.

Іронія – тонке приховане глузування, насмішка, що криється за позитивними висловленнями про особу чи явище.

Історична пісня – ліро-епічний твір героїчного характеру про події минулого та відомих історичних осіб. Історична конкретизація є основною ознакою цих пісень. Наприклад, «Зажурилась Україна», «Чи не той то Хміль», «Максим козак Залізняк», «За Сибіром сонце сходить».

Катрен – строфа з чотирьох рядків, чотиривірш.

Коломийка – дворядкова народна пісня (співанка). Кожен рядок коломийки має 14 складів з обов’язковою паузою після восьмого складу. Співанки наявні у творі «Тіні забутих предків» М.Коцюбинського.

Комедія – драматичний твір, у якому засобами сміху тавруються негативні явища суспільства або гостро висміюються негативні риси характеру головного персонажа.

Комічне – естетична категорія, якою прийнято називати все смішне.

Композиція – це зумовлена задумом автора побудова художнього твору, певне розміщення і співвідношення його складових частин.

Контраст – підкреслена протилежність у рисах характеру людей, у предметах і явищах.

Кульмінація – це найважливіший момент сюжету, найвища точка напруги твору.

Ліричний герой – друге ліричне «Я» поета, своєрідна форма втілення його думок, почуттів.

Ліричний твір – переважно поезія, вірш, у яких передано настрої героя, його почуття.

Медитативна лірика – сукупна назва поезій, у яких висловлено роздуми про побачене й пережите самим автором, його сучасниками чи усім народом протягом певного часу.

Метаморфоза – докорінна зміна, перетворення кого-небудь або чого-небудь, наприклад перетворення героя на рослину,тварину чи птаха. Метаморфози характерні для балад, казок і легенд.

Метафора – художній засіб, який полягає в перенесенні ознак одного предмета чи явища на інші.    

Мотив – елемент сюжету художнього слова; тема ліричного твору.

Новела – невеликий за обсягом глибоко-психологічний твір, у якому незвичайна життєва подія розгортається дуже динамічно й має несподівану драматичну, а найчастіше – навіть трагічну, розв’язку.

Обрамлення – особливий художній прийом у творі, який за допомогою зв’язувальної рамки – повтору на початку і в кінці твору тих самих рядків або того самого опису – більш яскраво розкриває головну думку.

Оповідання – це невеликий за обсягом прозовий художній твір, у якому розповідається про одну-дві події в житті людини або кількох людей.

Паралелізм – зіставлення двох явищ шляхом одночасного їх зображення.

Пафос – рівень емоційної напруги, піднесення, натхнення.

Пейзаж – опис природи в художньому творі.

Персоніфікація – надання тваринам, предметам, явищам природи та абстрактним поняттям людських рис.

Підтекст – прихований, внутрішній зміст висловлювання.

Пісня – ліричний вірш куплетної будови, призначений для виконання співом.

Повість – досить великий за обсягом прозовий розповідний художній твір, у якому доля однієї людини пов’язана з життям багатьох інших людей.

Позасюжетні елементи – складові частини композиції, які не входять у сюжет : пейзажі, портрети, спогади персонажів, екскурси в минуле, авторські та ліричні відступи.

Порівняння – художній засіб, який полягає в поясненні одного предмета через зіставлення його з іншим, чимось подібним. Наприклад : очі, як волошка (сині).

Портрет – опис зовнішнього вигляду персонажа в художньому творі.

Присвята – напис на початку твору, який вказує, кому присвячено цей твір.

Притча – повчальна алегорична оповідь про людське життя з яскраво вираженою моралізаторською основною думкою.

Прозовий твір – художній твір, написаний невіршованою мовою. До прозових жанрів належать оповідання, новела, повість, роман, притча, епопея та інші.

Прототип (прообраз) – реальна людина, зовнішність, характер, життєві події, вчинки якої автор описав, створюючи літературний образ.

Рефрен – рядок або кілька рядків, що повторюються і закінчують строфу або кілька строф у вірші.